Інтерв’ю: Квентін Тарантіно

Той, хто завжди в центрі уваги, минулого місяця Квентін Тарантіно приїхав на британську прем’єру свого нового фільму «Безславні Виродки». Том Хадлстон спробував перемовитись словом між лаштунками, тоді як режисер дав йому мастерклас, як знімати фільми про другу світову війну і чому у його фільмі «Євреї стають місцевими та беруть на себе роль американських індіанців»

«Безславні виродки» є серед перших для 46-річного Квентіна Тарантіно: його перший фільм про війну, перший фільм знятий у Європі та перша спроба зіткнутися зі справжньою історичною реальністю, проте віддалено. Це – частина міфології Тарантіно, яка вже існує тривалий час: вперше режисер озвучив бажання зняти справжній фільм про «чоловіків на завданні» у період 2 світової війни більше десяти років тому. Але фільм, що вийшов може багатьох здивувати: він довгий, хаотичний, комічний, неймовірно жорстокий і цікавіший у діалоговому плані аніж у плані дійових сцен. Фільм є захопллючою грою для режисера, яка підкріплюється прийомом, що дуже обговорювався на Канському Фестивалі у травні. Ранок перед лондонською прем’єрою фільма, завжди ентузіастичний кінограмотний Тарантіно скористався можливістю, щоб розповісти про себе журналу Time Out.

«Безславні виродки» мав бути повністю першим фільмом про війну. Що сталося?
«Що змушує мене сісти та почати писати – то це жанр, в якому я зацікавлений розкрити проблему. Але як тільки я починаю, я розширюю межі цього жанру. Тож, хоча це і фільм про хлопців, що на завданні, проте це щось більше. Але такий в мене процес. У фільмі є кілька сюжетних ліній, ряд характерів, хтось зустрічається один з одним, а хтось ні. Тому для мене, це наче «Ragtime», де видумані характери зустрічаються зі справжніми.»

Чому ви не включаєте бойові сцени у фільм?
«Я ніколи не мав наміру зняти бойову сцену або додати хоча б один танк. Ця херня мені набридає. Гармати, скелелазання і динаміт все це надоїдає. Мені було б неймовірно нудно знімати сцену, в якій задіяні танки. Я більше зацікавлений відносинами між людьми, напруженістю. Критик часів «Pulp Fiction» сказав, «Квентін Тарантіно ніколи не буде майстром напруженості, тому що він дуже зациклений на деталях.» Тоді я подумав, що він мав рацію. Але у цьому фільмі я хотів мати справу з напруженням, проте граючи по своїх правилах. Наприклад, сцена з французькою таверною – довга, але я гадаю, що в цьому і полягає напруженість. Я хотів зняти сцену настільки довгу, наскільки це можливо, та все ж потягніть бика за роги – це діапазон напруги. Якщо б я зайшов надто далеко і потягнув гумову стрічку надто довго, тоді я б зруйнував момент. Але чим довше можна розтягнути напруженість, тим краще.»

Коли йдеться про зняття сцени у напруженій атмосфері, ви віддаєте перевагу діалогам над сценами чи навпаки?
«Справа не тільки у діалогах, а й у настрої, ситуацій та реалізації сцени. Але якщо ми говоримо про діалог, то тут у мене немає ніяких проблем. Це одна з причин, чому я можу працювати зі своїм матеріалом краще за будь-кого іншого, тому що я впевнений у ньому, тоді як хтось інший в цьому плані почав б сумніватися.»

Але чи переживали ви, що гумор замінить напругу?
Це те, чим я займаюсь. Я ніколи не боюсь використати жарт або ж гумористичний момент. Я не думаю, що це взагалі колись руйнувало сам процес подорожі, просто це робить її трішки кумеднішою. Я пишаюся, коли справа стосується тону, який може зробити поворотний момент. Я можу створити напружений момент, а потім розбавити його жартом. Аж раптом ще одна репліка і ви знову дивитесь напружену сцену.»

Чи ви казали свою думку по цьому фільму щодо того, як кіно зазвичай показує 2 світову війну?
«Думку можна сказати, проте це не обов’язково те, що я намагався донести до всіх. З одного боку я знімаю дослідницьку історію про війну, але також я працюю з персонажами, які пов’язані з історіями про війну. Також я беру до уваги трагедію під назвою геноцид. Я маю справу з єврейським геноцидом у Європі, але євреї в моєму фільмі стають корінними та приміряють роль американських індіанців – іншого геноциду. Також там присутня метафора «Кін-Конга» про торгівлю рабами, це вже інший геноцид. І Німеччина не завжди була поганцем.»

Перше речення фільму – «Одного разу у окупованій Франції». Ви гадаєте, що всі фільми це казки, незважаючи на ступінь серйозності теми?
«Я гадаю, це однаково стосується всіх новел, всієї літератури, всіх історичних книг. Історія була написана будь-ким, хто мав можливість це зробити. Вінстона Черчілля запитали, чи думав він, що історія буде доброю до нього, і він сказав, «Я знаю, що буде, бо я маю намір її написати.» Ця думка прослідковується протягом всього фільму. Є персонаж, який робить щось надприродне, що допомагає йому знищити 3-ій Рейх. Але всі, хто знає, що він зробив вмирають. Він втрачений для історії, ніхто не буде знати що трапилося. І цей герой є прототипом для всіх персонажів у реальному житті, хто здійснював величні подвиги, але поблизу не було історика, хто б міг це засвідчити.»

Які фільми надихнули на написання сценарію?
Я зупинився на військових фільмах різного направлення, а не на тих, які я вже бачив: пропагандистсьскі фільми зняті у 40-х роках, в основному зняті іноземними режисерами, які жили у Голлівуді, оскільки їхні домівки були окуповані нацистами. Я говорю про фільм «Ця моя земля» Жана Ренуара, або «Нацистський агент» Жуля Дассіна або «Возз’єднання у Франції», Дуглас Сірк зі своїм «Вішальником Гітлера», чудовий російський режисер Леонід Могій з «Дійство у Арабії» та «Париж після темряви», ну і звісно ж Фріц Лан з «Мисливцем на людей» і «Вішальники також вмирають». Я справді був захоплений цими фільмами.
«Що справді робить їх цікавими, так це те, що тоді відбувалася 2-а світова війна, нацисти були справжньою загрозою, не теоретичною, не просто поганими хлопцями з фільмів. В багатьох випадках, ці режисери мали особистий досвід з нацистами, і вони хвилювались за своїх коханих, які були вдома. Та все ж таки ці фільми є розважаючими, ці трепетні пригодницькі історії, і також там було багато гумору.
«І все це протиставляється нудним, анти-воєнним, скрипко-музичним діатрибам, які ми бачили у військових фільмах родом з 80-х рр. Я не намагаюсь бути зарозумілим щодо фільмів 30-річної давності. Просто ця фішка – там вся увага зверталась тільки на репресуванні.»