МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ
Курсова робота
з дисципліни “Організація виробництва”
на тему: «Формування техніко-технологічної бази виробництва»
Виконала:
студентка групи: Мдн-21С
Викладач
Суми 2016
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Теоретичні засади управління процесами технічного розвитку 5
1.1 Загальна характеристика техніко-технологічної бази виробництва 5
1.2 Визначення і зміст управління технічним розвитком підприємства 8
1.3 Організація технологічної підготовки виробництва 13
Розділ 2. Формування, використання технологічної бази виробництва
2.1 Управління технічним розвитком підприємства 17
2.2 Матеріально-технічне забезпечення виробництва 21
Розділ 3. Аналіз результатів господарської діяльності ТОВ «Армада» та системи управління його технічним розвитком
3.1 Загальна характеристика ТОВ «Армада» та середовища його функціонування
3.2 Характеристика системи управління процесами технічного розвитку ТОВ «Армада»
Розділ 4. Шляхи вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва
4.1 Розвиток техніко-технологічної бази виробництва шляхом впровадження інноваційних процесів на підприємстві
4.2. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Основу виробничої діяльності будь-якого підприємства становить процес виробництва продукції з метою її реалізації. Виробництво продукції за обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства.
Техніко-технологічна база кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів підприємства. До складу техніко-технологічної бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявити взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної виробничої техніки.
Потенційна виробнича спроможність підприємства, мірилом якої є його виробнича потужність, вирішальним чином залежить від наявної у нього техніко-технологічної бази.
Таким чином, практична значимість вказаних проблем у розвитку виробництва і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Теоретичну основу дослідження становлять сучасні теорії економічного розвитку підприємства.
Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:
— дати загальну характеристику техніко-технологічної бази виробництва;
— розглянути поняття і зміст категорії «управління технічним розвитком підприємства»;
— розглянути організацію технологічної підготовки виробництва;
— дослідити проблеми управління технічним розвитком підприємства;
— з’ясувати засоби матеріально-технічного забезпечення виробництва;
— окреслити розвиток техніко-технологічної бази виробництва шляхом впровадження інноваційних процесів на підприємстві;
— дати загальну характеристику ТОВ «Армада» та середовища його функціонування;
— розглянути характеристику системи управління процесами технічного розвитку ТОВ «Армада»;
— зробити висновки.
Метою курсової роботи є проаналізувати ефективність функціонування техніко-технологічної бази виробництва та обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.
Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні та емпіричні засади економічного розвитку підприємства.
Предмет дослідження – суть і структурні елементи техніко-технологічної бази виробництва.
Розділ 1. Теоретичні засади управління процесами технічного розвитку
1.1 Загальна характеристика техніко-технологічної бази виробництва
Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери – системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції, здійснюваний за допомогою машинної техніки, різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.
ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів підприємства.
До складу компоненту технічної бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, – виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.[7]
Треба сказати, що для досягнення високої ефективності промислового виробництва необхідно застосовувати систематичний технічний прогрес. Даний прогрес сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабельності виробництва. Для всіх напрямків формування виробничої бази застосовують єдиний розрахунок економічної ефективності для всіх галузів виробництва. При розрахунку економічної ефективності визначають умовно-річну економію до кінця року від впровадження заходів. .[21, стр. 40]
Умовно-річною називається економія, яка може бути отримана від впровадження заходів протягом 12 місяців після впровадження. Наведемо формулу розрахунку економії заробітної плати робітників (Ез)
Еа = В(т0с0 – т1с1)(1 + kд)(1 + kc) (1.1)
де т0, т1 – трудомісткість одиниці продукції до і після впровадження нової техніки;с0, с1 – середньочасові ставки до і після впровадження нової техніки.
Частковий виробничий процес охоплює частку складного технологічно-виробничого процесу – стадію, фазу, ступінь тощо. Наприклад, у машинобудуванні виробничий процес часто розділяють на три фази: заготівельну; фазу обробки; збиральну.
Ці тенденції якісної зміни техніко-технологічної бази виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати при формуванні технічного базису підприємств та обґрунтуванні стратегії його оновлення, зокрема, переваги в виграші часу (тривалість виробничого циклу, термін перебудови виробництва, строки виконання замовлень, постачання матеріалів тощо), якісні показники, інформаційне забезпечення, переважаючий тип автоматизації, система управління, пріоритетні галузі тощо. .[17]
Основними тенденціями поступального розвитку техніко-технологічної бази підприємств виробничої сфери є: .
1) nідвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;
2) 3ростання mасштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;
3) nеретворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;
4) mрансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;
5) nоглиблення інтеграції окремих елементів техніко-технологічної бази та організаційно-управлінських компонентів виробництва;
6) 3ростання ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності.
1.2 Визначення і зміст управління технічним розвитком підприємства
Однією з важливих складових в плануванні на підприємстві, є система пла-нування організаційно-технічного розвитку. Дана система включає комплекс різ-номанітних планів, які взаємодіють один з одним та спрямовані на здійснення за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування. Відокремлимо чин-ники , які визначають склад цього комплексу:
1. Організаційна структура інноваційної діяльності, її профіль;
2. склад інноваційних процесів, які здійснюються;
3. Кооперація на підприємстві: її рівень, масштаби.
Завдання організаційно-технічного розвитку:
1) Прсикорення данних чинників, що були перераховані вище у діяльність підприємства в рамках стратегічних та поточних планів.
2) Комплексне планування розвитку і підвищення ефективності діяльності. Дане планування повинне знаходити висвітлення в плані організаційно-технічного розвитку підприємства, показниках ефективності ви-робництва.[12, стр 70]
Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де технічний розвиток виступає визначальним та безпосереднім чинни-ком зростання ефективності виробництва – він визначає динамічну основу розви-тку підприємства, а організаційний розвиток забезпечує реалізацію створених технічно-потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку.
Технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний – веде до змін його форми.
Організаційний розвиток реалізується у технологічно раціональному існуванні елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв’язків, активно впливає на формування технології та техніки. .[10, стр80]
Щоб визначити головні цілі та правильно виставити пріоритети, необхідно визначити стратегії діяльності компанії на тому чи тому етапі його функціонування. Для одних підприємстві пріоритетним напрямом є перехід на ресурсозберігаючі технології, в той час інші компанії шукають пріоритет в скороченні ручної праці. Отже, програма технічного розвитку буде складовою частиною комплексної господарської програми підприємства по ресурсозбереженню або зменшенню ручної праці. Стратегія розвитку підприємства є різноманітні. Вони можуть бути може спрямовані й на підвищення ефективності виробництва й на підвищення якості продукції. Важливий момент при при оцінці ефективності - необхідно враховувати не тільки локальний ефект, в окремому підрозділі, але й вплив рішень, що приймаються, на кінцеві результати виробництва. Якщо дане питання буде недостатньо висвітлене, це призведе до посилення диспропорцій. Ефективним інструментом для ув'язки окремих рішень й оцінки впливу розробленого комплексу заходів на кінцеві результати підприємства є моделювання.
Супровід реалізації програми дозволяє оперативно оцінювати її виконання й, при необхідності, вносити відповідні корективи. Але цей етап супроводжуються новими проблемами, специфічними для теперішнього перехідного етапу до ринку, що регулюється. Наведемо приклад даних проблем.
1. Небезпека прийняття невдалого або малоефективного рішення, в результаті можливості передбачити директивно задані напрямки, об’єктів або варіантів інвестицій, відсутності або низької якості прогнозної інформації галузевого й загальноекономічного характеру про стан вітчизняного й світового ринку. .[3, стр 105]
2) Відстрочення або відмова від ухвалення ефективних рішень по технічному розвитку у зв'язку з браком фінансових ресурсів.
3) Відстрочка від ухвалення інвестиційного рішення через складності отримання ресурсів на проектування й підряд, малої потужності й більш низької ефективності власної проектно-конструкторської й будівельної бази.
Таким чином, особливості теперішньої господарської ситуації зумовлюють особливу значущість відпрацювання комплексної програми технічного розвитку, створення механізму побудови й корегування політики підприємства у цій області.
Ключовими етапами в процесі управління технічним розвитком підприємства є варіантний вибір рішень й програмування робіт. Від узгодженості прийнятих на цих етапах рішень головним чином залежить ефективність технічного розвитку. .[8]
Аналіз практики планування технічного розвитку показав, що проекти планів і програм здебільшого формуються на основі пропозицій, що подаються підрозділами й службами підприємства. Надалі проект корегують, виходячи з можливостей його реалізації. Скорегований проект обговорюється на технічній раді підприємства й затверджується керівництвом.
Виключити вказаний недолік дозволяє попередній аналіз програми технічного розвитку в режимі групової роботи. Мета такої роботи – перегляд й узгодження пропозицій, представлених у програмі спеціалістами різних служб й підрозділів.
В режимі групової роботи обговорюється проект програми технічного розвитку, узгоджуються окремі заходи, посилюється цільова спрямованість програми. При цьому до певної міри реалізується конкурсний відбір об’єктів й напрямів технічного розвитку.
Структура управління технічним розвитком є піделементом загальної структуру організації виробництва, відтворення основних засобів й управління. Головним елементом в ній повинні стати відділи перспективного розвитку підприємства, а головним технічним інструментом – інтегрована автоматизована система управління виробництвом, заснована на використанні оперативної техніко-економічної інформації й системи нормативів. .[27, стр50]
Об’єктами управління служби перспективного розвитку підприємства є процеси удосконалення продукції, розвитку матеріально-виробничої бази, організаційної й виробничої структур. Управління технічним розвитком матеріально-виробничої бази підприємства повинне виходити з оптимальної відповідності технічного рівня основних засобів цілям, що змінюються, й умовам виробництва. Це може бути досягнуто при отриманні достовірних результатів аналізу техніко-економічного рівня підприємства, визначенні перспективи технічного розвитку, поєднанні цього рівня з необхідною виробничою потужністю, встановлення бажаних варіантів технічного оснащення перспективного виробництва, розробці проектів програми технічного розвитку й планів, що конкретизують її, координація роботи всіх підрозділів, що беруть участь у виробничому процесі. .[30]
Невід’ємним елементом даної організаційної структури, що дозволяє забезпечити якісно новий рівень її функціонування, є інтегрована система управління оптимальним розвитком техніки, технології й організації виробництва підприємства.
Підсумовуючи підсумки, треба відмітити, що головна мета організаційної структури управління технічним розвитком виробництва – є не що інше, забезпечення оптимальної відповідності системи управління вимогам безперервного підвищення ефективності використання ресурсів на основі удосконалення матеріально-виробничої бази.
Організаційна структура повинна чітко сприяти вирішенню перспективних виробничих задач, повинна охоплювати аналізом підготовку виробництва, саме виробництво по переділах; забезпечити компонентну й нормативну повноту планів, організовувати, координувати й аналізувати процеси відтворення основних засобів, випуску продукції, розвитку виробництва.
1.3 Організація технологічної підготовки виробництва
Оскільки технологічна підготовка виробництва є не що інше, як сукупність заходів, що забезпечують технологічну готовність виробництва (комплекти конс-трукторської і технологічної документації , засоби технологічного оснащення) , які необхідні для випуску заданого обсягу продукції з ТЕП. Вона є стадією сис-теми СОНТ, в той же час , вона досить значна за обсягом і складністю. На техно-логічну підготовку технічного проекту необхідно:
- в одиничному виробництві 20—25 % загальної трудомісткості,
- у серійному — 50—55% ,
- а у великосерійному і масовому — 60—70 %.
Це пов'язано з тим, що при русі від одиничного виробництва до серійного і далі до масового, ступінь технологічної оснащеності зростає, а отже, збільшуєть-ся й обсяг робіт з ТПВ.
Розглянемо основні етапи ТПВ:
— розробка технологічних процесів;
— проектування технологічного оснащення і нестандартного устаткування;
— виготовлення засобів технологічного оснащення (оснащення і нестанда-ртне устаткування);
— вивірка і налагодження запроектованої технології і виготовленого тех-нологічного оснащення.
1 етап:
Вибір раціональних способів виготовлення деталей і складальних одиниць, розробку нових технологічних процесів. Роботи, які виконуються
— вибір виду заготовок;
— розробка міжцехових маршрутів;
— визначення послідовності і змісту технологічних операцій;
— визначення, вибір і замовлення засобів технологічного оснащення;
— установлення порядку, методів і засобів технічного контролю якості;
— призначення і розрахунок режимів різання;
— технічне нормування операцій виробничого процесу;
— визначення професій і кваліфікації виконавців;
— організація виробничих ділянок (потокових ліній);
— формування робочої документації на технологічні процеси відповідно до ЄСТП. .[9, стр 30]
2 етап
Проектування конструкції моделей, штампів, пристосувань, спеціального інструмента і нестандартного устаткування, а також розробляють технологічний процес виготовлення технологічного оснащення, що повинне бути досить універ-сальним, але водночас прогресивним, досконалим і таким, що забезпечує високу якість виготовлених деталей.
3 етап
Виготовлення всього оснащення і нестандартного устаткування. Це найбільш трудомістка частина технологічної підготовки (60— 80 % праці і засобів від зага-льного обсягу ТПВ). На цьому етапі здійснюють перепланування (якщо це необ-хідно) діючого устаткування, монтаж і випробування нового та нестандартного устаткування й оснащення, потокових ліній і ділянок обробки та складання виро-бів. .[17, стр 60]
4 етап:
Налагоджування запроектованої технології; остаточно відпрацьовування деталів та вузлів (блоки) на технологічність:
Технологічна документація для різних типів виробництва (одиничного, се-рійного і масового) відрізняється глибиною розробки технологічних процесів і ступенем їх деталізації. Спочатку розробляються маршрутні міжцехові карти на технологічні процеси виготовлення деталей і складальних одиниць. Маршрутні карти вказують послідовність проходження заготовок, деталей або складальних одиниць за цехами і виробничими ділянками підприємства. Для виготовлення де-талей і складання виробу в одиничному або дрібносерійному виробництвах до-сить мати конструкторську документацію, маршрутний або маршрутно-операційний опис технологічного процесу чи перелік повного складу технологіч-них операцій без указівки переходів і технологічних режимів. Для серійного і ма-сового виробництв, крім маршрутної технології, досліджується технологічний процес з операційним описом формоутворення, обробки і складання.
Розділ 2. Формування, використання техніко-технологічної бази виробництва
2.1 Управління технічним розвитком підприємства
Технічний розвиток має різноманітні форми, котрі відображають стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства.. На рис 2.1. наведені основні форми технічного розвитку підприємства
Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва. .[23
Рис. 2.1 – Форми технічного розвитку підприємства
Далі розглянемо найбільш важливі для підприємств показники, котрі згрупуємо у таблиці 2.1
Табл. 2.1 – Основні показники технічного рівня підприємства
Ознаки групування показників Показники
Ступінь технічної оснащеності праці • Фондоозброєність праці
• Енергоозброєність праці
Рівень прогресивності технології • Структура технологічних процесів за трудомісткістю
• Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції
• Середній вік застосовуваних технологічних процесів
• Коефіцієнт використання сировини і матеріалів
Технічний рівень устаткування • Продуктивність (потужність)
• Надійність, довговічність
• Питома металомісткість
• Середній строк експлуатації
• Частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості
• Частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку
Рівень механізації та автоматизації виробництва • Ступінь охоплення робітників механізованою працею
• Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці
Що стосується основних етапів економічного управління, то:
1 етап – установлення цілей – визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;
2 етап – підготовчий: на даному етапі проводиться аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
3 етап - варіантний вибір рішень: розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
4 етап – етап програмування робіт (узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс)
5 етап - супроводження реалізації програми ( даний етап представляє собою контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми)
На кожну окрему стратегію виробництва визначаються окремі цілі та пріоритети технічного розвитку.
У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм.
На рис 2.2. відображений зміст програм технічного розвитку, який визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Але є і недоліки таких програм. Напркилад головним недоліком чинного нині в Україні порядку розробки програми є механічне "підсумовування" різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Для подолання даного дефекту необхідно попередньо опрацьовувати дані програми , аналізувати в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.
Рис. 2.2 – Типовий зміст програми технічного розвитку підприємства
2.2 Матеріально-технічне забезпечення виробництва
У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Матеріально- технічні ресурси перетвоються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для нормальної, безперебійної роботи виро-бництва необхідно, щоб постачання матеріально-технічних ресурсів було своє-часним, комплектним і з мінімальними витратами. Дану роботу виконує відділ матеріально-технічного постачання.
Різні типи виробництва вимагають різних систем лімітування та забезпе-чення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виро-бництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва застосовуєть-ся централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Найбільш ефек-тивніша є централізована система, яка дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автомати-зувати транспортно-складські операції. .[15, стр 120]
Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» , відповідно до японського варіанту: всі процеси та їхнє забезпечення здійсню-ються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включають-ся також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.
Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, зале-жно від їхнього призначення. Розрахунки потреби в матеріалах здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) і яку слід за-купити, обчислюєтся за формулою
Мп =Мв +Мз.к. +Мз.п. , (2.1)
де Мв — витрати матеріалів за розрахунковий період;
Мз.п., Мзк — перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.
Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне виробництво, виго-товлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними си-лами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на нор¬му витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати мате¬ріалів на виробництво продук-ції Мв.в. підраховується за формулою
(2.2)
де n — кількість найменувань продукції, що виготовляється;
Ni — обсяг випуску продукції i-го найменування в натуральному вимірі;
Мнi — норма витрат матеріалу на одиницю i-го виробу;
Мн в — витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки неза-вершеного виробництва.
Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього вико-ристання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у ви-робництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріа-лів. Основні види запасів: поточні, підготовчі й страхові. Поточний запас - запас, який забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходжен-нями партій матеріалів. Максимальний поточний запас (Мз.пт.max ) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто.
Мз.пт.max = Mд •tн ( 2.3)
де Мд — середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;
tн — інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонно-го використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.
Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визна-чається за формулою
Мз.пд. = Mд •tп (2.4)
де tп — час на підготовку матеріалів у днях. Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки над¬ходження чергової партії матеріалів. Його обчи-слюють за формулою
Мз.стр. = Mд •tт (2.5)
де tт — час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних ін-тервалів постачання — середнє відхилення від нього. Таким чином, загальний за-пас матеріалів становить:
максимальний Mз.max = Mд (tH+ tп+ tT), (2.6)
мінімальний Mз.min = Mд (tп+ tT), (2.7)
cередній Mз.ср = Mд (tH\2+ tп+ tT), (2.8)
Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у ви-робництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.
Машини, технологічні комплекси, агрегати й матеріально-технічні ресурси підприємство закуповує на ринку, де продавцями й постачальниками виступають підприємства-виробники чи посередники. Організація постачання за прямими зв'язками має переваги, що в такому процесі можуть бути ураховані, а в разі змін і оперативно здійснені, спеціальні вимоги покупця. За прямими зв'язками, перш за все, постачаються складне устаткування, вироби, що виготовляються за індивідуальним замовленням, ресурси, які потрібні у великій кількості.
Постачання матеріально-технічних ресурсів та обладнання здійснює спеціалізований відділ заводоуправління, якому часто доводиться мати справу з різноманітною номенклатурою. Крім закупівлі обладнання й ресурсів, які потрібні у великій кількості здійснюються за прямими зв'язками, цей відділ періодично чи регулярно отримує невеликі партії з оптових магазинів і фірм. Вигідними такі операції стають через те, що постачальники цього типу розташовані неподалік, і тому транспортні витрати зводяться до мінімуму, а також через комплектацію потрібного асортименту ресурсів. Періодична закупівля може здійснюватись через товарні біржі, на виставках тощо. Це значно зменшує витрати на ресурсне забезпечення. Коло постачальників підприємства здебільшого є стабільним, особливо при масовому і серійному виробництві. Зміни в ньому можливі при освоєнні нової продукції, заміні чи вдосконаленні технологічних комплексів, розширенні підприємства. При виборі нових постачальників ураховується: виробнича потужність підприємства-постачальника, якість, ціна ресурсів та обладнання, репутація постачальника, його територіальна віддаленість, оперативність поставок, можливість надання ним кредиту тощо. .[11]
Регулярне постачання здійснюється згідно з наявним двостороннім договором, що регламентує всі умови надходження агрегатів і ресурсів на склади підприємства, форму розрахунків, відповідальність за порушення угоди. Завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення є відвантаження машин, устаткування, пристроїв на монтажні майданчики, сировини для забезпечення цехів та робочих місць ресурсами, відповідно до затверджених лімітів витрат. Схема внутрішнього постачання при цьому може бути децентралізованою", коли цехи самостійно отримують матеріали на складі і централізованою, при якій склад доставляє матеріали в цехи за графіком або "точно за часом" при роботі "з коліс"..[7]
При визначенні потреб в сировині й матеріалах вихідними позиціями є програма виробництва, обсяг робіт і послуг, які може, запропонувати і надати підприємство, тобто:
– які ресурси та якої якості потрібні;
– яка кількість окремих ресурсів необхідна;
– які максимальні ціни за сировину й матеріали фірма може заплатити, не втративши при цьому конкурентоспроможності під час продажу власної продукції.
В сучасних умовах підхід щодо запасів ресурсів на складах різко змінився і сьогодні знають, що надлишкові запаси призводять до неузгодженості потужностей складів і потреб цехів, збільшення браку продукції, недостатньої, гнучкості постачання тощо. Досвід показує, що великі запаси не гарантують високоякісного сервісу поставок. Надлишкові запаси є ознакою невирішених проблем щодо узгодження дій між відділами постачання, виробництва й збуту. Великі запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів до певної міри виконують функції зручних, але дуже дорогих буферів з такими недоліками, як низька дисципліна поставок, часті зупинки виробництва через потребу в ремонтах, невирішені проблеми якості. Такі перешкоди можна усунути після істотного скорочення запасів та підвищення організованості виробництва. Використання нової концепції сервісу поставок дозволить мінімізувати запаси в матеріально-технічній сфері, у виробництві та збуті.
Матеріали витрачаються на основне виробництво, виготовлення технічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво, що здійснюється власними силами, тощо. При цьому мають бути враховані: перехідний запас матеріалів на початок і кінець планового періоду, неминучі втрати, затверджені норми витрат, страховий запас, запаси на випадок стихійних випадків і технічних аварій. .[21]
Розділ 3. Аналіз результатів господарської діяльності ТОВ «Армада» та системи управління його технічним розвитком
Висновки
Дослідження суті і структурних елементів техніко-технологічної бази виробництва і врахування поставлених завдань дослідження, дають підстави зробити наступні висновки:
Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери – системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.
Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
Машини, технологічні комплекси, агрегати й матеріально-технічні ресурси (сировину, паливо, матеріали, енергію тощо) підприємство закуповує на ринку, де продавцями й постачальниками виступають підприємства-виробники чи посередники. Організація постачання за прямими зв'язками має переваги, що в такому процесі можуть бути ураховані, а в разі змін і оперативно здійснені, спеціальні вимоги покупця. За прямими зв'язками, перш за все, постачаються складне устаткування, вироби, що виготовляються за індивідуальним замовленням, ресурси, які потрібні у великій кількості.
Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).
На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери.
Важливим в управлінні процесами технічного розвитку є організаційна структура проекту, яка побудована з врахуванням загальної організаційної структури підприємства, що дозволяє підвищити ефективність використання ресурсів на основі удосконалення матеріально-виробничої і трудової бази.
Найважливішим фактором, що зумовлює доцільність переважного спрямування інвестиційних ресурсів на технічне переозброєння й реконструкцію підприємств, є науково-технічний прогрес. Саме базуючись на практичному використанні досягнень НТП, ці напрямки розширеного відтворення ОВФ забезпечують таке оновлення та вдосконалення ТТБ підприємств, яке відповідає сучасним вимогам.
Головним недоліком чинного нині в Україні порядку розробки програми технічного розвитку підприємства є механічне "підсумовування" різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми. Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.
Отже, ми розглянули ТОВ «Армада» і з’ясув