Ранні роки

Поет народився шостого січня 1898-го року в Дебальцеві, що на Донеччині. Його дитинство минало у селищі Третя Рота в старенькій хворостянці біля берега Дінця. Про це лірик згодом образно сповістив у однойменному романі.

Коли Сосюрі виповнилось одинадцять, він подався працювати в бондарний цех содового заводу. В дитячі роки запізнався також із професіями телефоніста, чорнороба, не втрачав нагоди здобувати кошти на випадкових заробітках.

Постійні супутники сім'ї Сосюри – голод та бідність – неабияк надокучали, але й загартовували. Доводилося проживати в будівлях, що були частково зруйнованими. Таким був будинок в селищі Верхнє. Часом батьків майбутнього письменника обіймав відчай.

Освіта

Батько письменника був креслярем за фахом, однак здобув також досвід вчителя, писаря, адвоката і навіть шахтаря. Під його опікою Сосюра отримав свою початкову освіту.

На заняття Сосюра ходив не завжди. Це було пов’язано не з його легковажним ставленням до навчання, а зі звичайним браком одягу. По завершенні школи початкового рівня в 1911-му році він вступив у міністерське двокласне училище в Третій Роті. Проте спеціальність слюсаря не дуже подобалась Сосюрі.

Починаючи із 1925-го року Сосюра цілком поринув у літературну працю. По завершенні війни Сосюра - студент Комуністичного Університету в м. Харків. Окрім цього, він відвідував лекції на робітфаці Харківського інституту народної освіти.

Після закінчення навчання в університеті він долучався до великої кількості різноманітних літературних організацій. Серед них відомі ВАПЛІТЕ, «Гарт», ВУСПП та інші. Також став активним учасником дискусій на літературну тематику.

Творчість

Чотирнадцятого жовтня 1917-го року в Лисичанській газеті «Голос рабочего» надрукували поезію Сосюри «Плач волн». Окрім цього, завдяки тому ж виданню побачила світ його перша поезія, написана українською, під назвою «Чи вже не пора». Плодовитий жовтень письменника завершився віршем, який дещо нагадував революційний марш - «Товаришу».

В 1918-му році спільно з робітничою дружиною содового заводу письменник стає учасником повстання. Його противником виступають кайзерівські війська. Сосюра – козак армії Симона Петлюри, особисто охороняє самого ватажка. Невдовзі поет покинув лави цієї армії, потрапивши до полону денікінців.

Лірик народився у сорочці. Під час розстрілу Сосюра отримав лише поранення, яке, на щастя, виявилось несмертельним. Згодом потрапив під червоний трибунал, й лише завдяки житейській мудрості глави трибуналу, який побачив в юнаку талановитого письменника, йому знову вдалося вижити.

В 1920-му році Сосюра з’являється в м. Одеса. Будучи хворим на тиф він вступає у лави «червоноармійців». Упродовж цього й наступного років супротивниками Червоної Армії стають білополяки й армія Махна. Дещо згодом поема під назвою «Два Володьки» передасть своєрідну роздвоєність душі Сосюри, всередині якої тримав конфлікт між «комунарем» та «націоналістом».

Внутрішній конфлікт Сосюри, описаний в поезії «Два Володьки», схожий до життєвої історії поета Миколи Хвильового. Однак останній вирішив обрати долю самогубця, а Володимир Сосюра таки знайшов у собі сили жити, несучи тягар власної роздвоєності.

У ранній поезії Сосюри поєднувалися художні надбання різноманітних течій. Тут присутній як символізм, так імпресіонізм. Водночас поет активно увиразнював особистий стиль: переважала романтика змагання й любові, гостре відчуття «смаку» життя, єдність ліричних персонажів із навколишнім світом.

1921-ий рік став визначним для Сосюри, вийшла перша збірка його лірики під назвою «Поезії». У цьому ж році з’явилась «Червона зима». Завдяки цій поемі Сосюра здобув неабияку славу.

Упродовж 1927-1929-го pоків оприлюднив цілий ряд поем. На думку неупереджених критиків, Сосюра є провідним майстром жанру лірики. Разом з тим, на переконання «провладних» критиків, такий стан речей абсолютно не відповідає дійсності. Вони більш суворо аналізують його твори і «насилають» на Сосюру затяжну творчу кризу.

У зв’язку з «націоналістичними ухилами» творчості, письменника в 1934-му році виключили із партії. Також Сосюрі довелося покинути Спілку письменників. Протягом цих кризових років практично не з’являлись нові вірші та поеми. Довелося зосередитися на поетичних перекладах.

1936-ий рік знаменний для Сосюри поверненням до Спілки. Поет відчув нові сили, з’явилися нові надії, і він повернувся до улюбленої праці – створення лірики. Світ побачили нові книги Сосюри: «Нові поезії», а також збірка «Люблю».

Після появи патріотичного вірша «Любіть Україну!», який вийшов з-під пера в 1951-му році, розпочалися найгостріші звинувачення у націоналізмі. Поета вкотре перестали друкувати у виданнях. Нависла реальна загроза арешту. Однак вона зникла після смерті Сталіна в 1953-му році. Саме тоді настає черговий розквіт творчості Сосюри, який стає автором трьох нових книжок лірики і створює шедевральне «полотно» - поему «Мазепа». Спершу її внесли у перелік «заборонених», однак після того, як минула доба «сталінщини», відбулася її публікація в виданні «Київ» та активне поширення.

Приблизно 60 книжок поезій, безліч поем, а також автобіографічні прозові твори — це неосяжний всесвіт Володимира Сосюри. У своїх творах письменник переосмислив історію, пережив її крізь призму кохання і ненависті, втіхи і суму.

Як лірик Сосюра сповідував романсову традицію, якій притаманний певний образний ряд, а також своєрідна інтонація. Однак соціальна дійсність теж вражала його до глибини ліричної душі, не менш ніж життя особисте. Тема суспільства природно уживалась у поезіях Сосюри поруч із іншими мотивами, серед яких переважали сентиментальні медитації. Про це свідчить, зокрема, його рання поезія.

Аналізуючи творче надбання Сосюри, впадає в очі те, наскільки поет засвоїв естетичний досвід символістів. Кольористику малюнка віршів цього автора, мову, насиченість барв і ліній неможливо не впізнати серед інших творів. Водночас прийоми імпресіоністичного римування також гармонійно вплітаються у творчість. Однак найважливіше – повне злиття ліричних персонажів з оточуючим світом у всій його розмаїтості.

Доволі часто Сосюра був змушений із чималою натугою обороняти свій ліризм, глибокі особисті переживання, які присутні в його віршах. Поета неодноразово критикували, згадуючи про банальні «солов'ї» й «троянди» в його творах, однак насправді це тільки одна із граней творчості лірика. Більше того, навіть громадянські вірші Сосюри опинялись під «тиском» пера невтомних критиків. Разом з тим, поета завжди цікавила життєва правда, а не тільки ідеї світлого майбуття.

Доволі широко звертався Сосюра і до традицій народного фольклору. Так, у кінці тридцятих років він поринув у океан народних пісень і дум, хоч спочатку в поезії домінували мотиви романсів та маршів.

Особисте життя

Сосюра був у офіційному шлюбі тричі. Першою обраницею була Віра Берзіна, із якою вони побрались у 1922-му. Жінка письменника була колишнім політруком ескадрону Червоної Армії, студенткою, як сам Сосюра. Подружжя мешкало в Харкові.

Своїй дружині лірик присвятив одну із поем, яка мала назву «Робфаківка». Головним приводом розлучення були політичні та життєві переконання Берзіної, які, на думку, Сосюри були дещо шовіністичними. Вона не мала любові до України, яку так плекав у собі та своїх читачах поет. Від цього шлюбу в Сосюри було два сини.

Удруге спробувати сімейного щастя випала нагода в 1931-му році. Новою обраницею письменника стала Марія Данилова. Вони вперше зустрілись в Сталіно. Незважаючи на те, що жінка була аж на дванадцять років молодша, стосунки складались досить вдало, і п’ятнадцятого січня 1932-го року з`явився син, якого назвали Володимиром.

В 1949-му році Марія Сосюра була заарештована буцімто в зв’язку з розголошенням держтаємниці, і її було заслано у Казахстан. Коли жінка повернулася, їй стало відомо, що Володимир вже втретє оженився. Однак заради неї він розірвав свій шлюб і повернувся до Марії. Удвох вони жили до останніх літ свого життя.

Смерть

У 1948-му році Сосюра здобув найвищу тоді нагороду — Сталінську премію. Однак через два роки його знову почали суворо критикувати у пресі. Зокрема, видання «Правда» в одній зі статей звинувачувала письменника в тому, що його творчості притаманний так званий «буржуазний націоналізм». Це було пов’язано передусім з широковідомим віршем «Любіть Україну», який був написаний в 1944-му році. При цьому неприємності не оминули і близького приятеля поета -філолога Юрія Кобилецького, якому Сосюра присвятив вищезгаданий вірш.

У 1948-му році письменник завітав на рідний Донбас, побувавши зокрема в рідній Третій Роті. Була нагода зустріти рідних та родичів. Сосюра навідав матір, поспілкувався зі старими друзями. Також відбувся його виступ під час вечора в одному із палаців культури.

У зв’язку з тим, що в поета почала розвиватись психічна недуга, він кілька разів опинявся в шпиталі. Впродовж 1937-1957-го років письменник проживав у м. Київ, зокрема в приміщенні на вулиці Михайла Коцюбинського, 2, на якому згодом з’явилась пам'ятна дошка, присвячена поетові.

Пережив у 1958-му році інфаркт, Сосюра повністю припинив пити алкогольні напої, не курив, і навіть відмовився від улюбленого більярду. Однак, на превеликий жаль, другого інфаркту уникнути не вдалося. Після цієї події поет практично на залишав своє житло. Зі слів сина Володимира, одного разу батько і мати вирушили до Конча-Заспи й одразу після цього Сосюра неочікувано покинув наш світ.

Ця сумна подія відбулась восьмого січня 1965-го року. Поета поховали на Байковому кладовищі в Києві.