Епілог
Проліто прокинувся. В роті досі був солонуватий присмак муфу. Вперше хлопчині мозолило очі від тухлих кольорів кабінету, хоча не перший раз проводив цю процедуру. Голова гуділа, начебто усередині черепа пустота, в якій пухлий комарик бився від однієї стінки черепа до іншої на шаленій швидкості. Подібні відчуття переслідують людину після денного сну, та Проліто, якому це було не знайомо, знадобилося ще секунд 10, щоб очуматися.
Вже наступив вечір. Ще якісь промінці сонця можна було помітити далеко за горизонтом, але в кімнату не попадав жоден.
Лежати — все, чого зараз хотів Проліто. Тяжкі сталеві ноги та руки незграбно лежали подалі одне від одного. Своїм пронизливим поглядом, Проліто звужував затінену стелю, ніби це натягнене покривало, у яке запульнули камінцем. Ментально відчувалася кожна пачка з-під чіпсів, що на швидкоруч була запхана між стінкою та шафою За спиною бархатне крісло, куплене по акції, але по відчуттям коштувало сотні брусків золота, адже пронизувало кожну клітину тіла відчуттям м’якості. 10 секунд. Тиша, спокій, монотонність — те, що завжди оточувало юнака, але вперше відчувалося таким фантастично потрібним. Тільки... якось холодно. Чомусь повітря покусувало порожнину носу Проліто при кожному вдиху. Так, кабінет рідко виділявся певною теплотою, але зараз було якось реально холодно, навіть повітря відчувалося по-іншому. Холодець прокотився по тілу хлопця, викликаючи парад мурашок. Парад, як парад мишей у сні Бреденфорта. Стоп, до речі, а де сам клієнт?
Проліто мимоволі повернув голову на ліво. Мармуровий годинник показував 20:46. Рівно 35 хвилин. А тепер на право. Бреденфорта не було. Диван, призначений для гостей, стояв порожнім. Здавалося так, ніби нікого тут і не було. Холод. Проліто сів, потер руками очі та занімів. Біля вуха пронеслося “бззз”. Хлопчина рвучко плеснув руками біля вуха. Подивившись на долоні, виявилося, що це звичайнісінська мушка, тільки тепер трішки приплюснута. Сили вже повернулися до господаря, тому хлопець підвівся та підійшов до куточка зі столом та комп’ютером, очікуючи найгіршого. Так, вікно було відкрите. Вітер проносився крізь нього до кімнати зі звичайною силою, але це не означало такі ж звичайнісінькі висновки. Проліто зірвався з місця.
***
“Обережніше, пане!” - пронеслося від симпатичної брюнетки. Вулицями, повільно перебираючи ногами, брів хлопець років 20-ти. Тільки очі знаходилися в заплющеному стані. Після прощання з Проліто, Коля ще посидів хвилини зо три, а тоді заснув. По ідеї він мав прокинутися, та не так сталося як гадалося. Лунатизм є доволі не файною штукою, якщо замислитися. Бредеш кудись, а куди — чорт зна. Коля брів скрізь зашуганих людей, які явно не кожного дня спостерігають за лунатиками.
Брюнетка не схвально дивилася у сторону хлопчини. Її день видався чудовим: нарешті провела свій проект. Проект давно був презентований до директорів, а гроші для реалізації дали ще років зо 5 назад. Всього на всього взяти та зробити. Але ні. Привчити бджіл носити мед у спеціальні скриньки все таки не просто. Аж ось — успіх. Тепер її не хвилювало більш нічого. Ну і що, що лунатик ходить? Це його право. Можливо, все було б зовсім не так, якби люди розуміли оточення. Якби вони хоча б раз забули про своє его. Зупинили. Перешкодили. Проявили людяність.
***
По вулицям нісся Проліто. Все було зрозуміло давно: лунатик. Ні безсоння, ні перепрацювання — загалом нічого. Лише лунатизм — цей ніж в спину. Лунатизм завжди виявляється в самий останній момент. З першого погляду - не так вже й важко здогадатися, хто саме лунатить. Та в сні цього не зрозумієш.
Хоча, що я кажу! Дурна авторша сильно переоцінює Проліто. Лаги. Яким же треба бути дурним, щоб за роки навчання та практики не здогадатися, що лаги є основною ознакою лунатизму.
Вперше за довгий час Проліто почав по-справжньому переживати за інших. Не те, що він був якимось егоїстом. Люди приносили багато горя, тому було легше сприймати їх за частину ландшафту, а не повноцінних істот, як квітів.
Хлопчина злився на себе. Ну звісно, це ж було надто очевидно! Чим далі людина від іншої, тим гірше її бачиш. У випадку зі снами погіршується якість голограми цієї людини, що віддаляється. По народному — лаги.
Після такого довгого сну бігти були тяжко, але Проліто не зупинявся. Він знав, де саме Коля. Лунатики завжди мчать по швидше додому по завершенню сну. А щоб потрапити до Хмельницького потрібно пройти довгу трасу. Встигнути — все, чого жадав Проліто.
***
На дорозі біпікали машини. Їх було не багато, та їхня швидкість досягала 300 км/год. Посередині дороги чимчикував Коля. Останні промінчики сонця освітлювали прядки, роблячи їх яскраво-рудими. В’язана шапка вже от-от злетить від шаленого вітру. Та це не будило хлопця. Навпаки, йому почав снитися неймовірно цікавий сон. Це перегони. Коля — найкращий гонщик. Попередні 19 років прегон закріплювалися нищівними виграшами. Сьогодні також очікується перемога. Ось він мчить та обганяє друге місце вже на 3 кола. Ще трошки та перемога його.
“Бляха”. Проліто не знав, що робити. Будити не можна, адже хлопець помре. Але й залишати так не можна. План. План. План. А плану немає.
Запах синьої м’яти. Спідді 3000 (так, народ навіть в 80-х роках 21-ого століття мислив доволі стереотипно, називаючи машини подібно до цієї) мчав на 280 км/год. За кермом неуважний Авгус. Авгус — чоловік, батько трьох діток. З його колонки фігачить метал. Вся вулиця чує цю какофонію, але ніхто не охочий зупиняти надшвидкісну автівку. Як добре, що придумали онлайн зустрічі! От цій технології вже більше 80-ти років, а популярність не падає. Зараз Авгус балакає зі своєю дружиною саме по цій технології про те, що ж сьогодні вони будуть дивитися. Може щось карантинних епох? А як щодо “Один вдома 89”? Головне, щоб вечір вдався. Батько їде з відрядження з цілою сумкою екзотичних фруктів. Будуть ласувати разом. Та за ті фрукти, сталася справжня різанина на ринку. Жага до збагачення нікуди не ділася з роками. Але, можливо, на цьому грішки Авгуса закінчилися.
Фари освітлювали Колю, та він не чув. От-от останнє коле дійде до кінця. Ось суперник має таку смішну від гніву пику! Треба обов’язково розповісти про цей сон Славі. Йому повинно сподобатися. Зараз як ніколи Славі потрібно веселощі, адже таке згадав, що страшно й подумати.
“Коль!” Звідки це? Коля роздивився довкола. Проліто стояв на трибуні підтримки. Весь обвішаний комерційною фігньою. Його лице було якесь занепокоєне. Та за що йому хвилюватися? Ось ось фініш. Та враз спереду з’явилося дивне світло, сліпуче-сліпуче.
Не виходить. Коля спить, а машина зараз проїдеться по ньому. Час діяти. 300 метрів — Проліто різко повернув в середину дороги. 200 метрів — Проліто добіг туди, куди треба. 100 метрів.
Коля привідкрив очі. Якась дорога, сонечко сідає. Його щось штовхає. Невже це... Слава? Що він робить? Коля полетів в поле біля дороги, але потім нічого не чув й не бачив, бо його схопив різкий біль в грудині.
50 метрів — відстань між Проліто та машиною. Юнак відштовхнув хлопця, що можливо не виживе. Це вперше. Вперше відчуття, що існують інші. Що потрібно рятувати.
“Слава! “ - а тоді...