СИНОПСИС

Валеріан - двадцятирічний студент Львівської духовної семінарії, який їде потягом на навчання. У вагоні він знайомиться з однолітком Богданом, який також їде у Львів. Між ними зав'язується дискусія на тему релігії, адже Богдан - запеклий атеїст. Врешті решт, хлопці розходяться. Співбесідник пропонує Валеріану продовжити співбесіду і дає йому серветку зі своєю адресою. Після загадкової зустрічі Валеріан приїздить у семінарію і навідує свого наставника Серафима. Під час розмови із священиком він ділиться враженнями від побаченого у Чернівцях - туди він їздив розбирати завали церкви, знищеної ракетним обстрілом. І водночас дізнається, що хтось вкрав гроші з церковних пожертвувань. Через деякий час виявляється, що їх вкрав Серафим, щоб побудувати власну церкву. Валеріан розчаровується у наставникові і йде за адресою, яку дав новий знайомий у потязі. Виявляється, що Богдан працює барменом. Під час розмови у барі Валеріан розповідає йому про вчинок Серафима і свої протирічиві думки про релігію. Богдан втішає Валеріана і зненацька цілує його. Валеріан в шоці вибігає з бару і йде до ікони Діви Марії - магічного скляного вітражу, який вміє розмовляти. Валеріан ділиться з нею своїми переживаннями стосовно релігії і Богдана. Він зізнається, що йому подобається Богдан, але він не хоче зраджувати церкву, як Серафим. Ікона втішає його і дає настанову слухати серце. Валеріан розбиває вітраж біблією.




ІНТ. ОСІННІЙ ДЕНЬ. ПОТЯГ.

Богдан їде у потязі і дивиться у вікно. Поруч з ним плаче маленька дитина, яку мати намагається заспокоїти. Богдан встає з місця, щоб вийти у тамбур на перекур і саме в цей момент Валеріан, одягнений у церковну рясу, ненароком зачіпає його ногою.

БОГДАН
Ти що, навіжений?!

ВАЛЕРІАН
Вибач, будь ласка.

БОГДАН
Вибачу, якщо даси мені запальничку!

Валеріан дістає з кишені запальничку і дає Богдану.

БОГДАН
То йдемо вже разом перекурити, там хоч тихіше.

Валеріан мовчки спускається і йде слідом за Богданом.

ІНТ. ОСІННІЙ ДЕНЬ. ТАМБУР.

Богдан дістає з кишені пачку цигарок, бере одну в зуби і протягує пачку Валеріану.

ВАЛЕРІАН
Я не курю.

БОГДАН
А запальничку тоді нащо носиш?

ВАЛЕРІАН
Це нагадування про те, ким я був раніше і ким я є тепер.

Богдан усміхнувся, підпаливши сигарету, і затягнувся. Потім протягнув Валеріану руку і потис її.

БОГДАН
Я - Богдан.

ВАЛЕРІАН
Валеріан.

На мить хлопці замовкають. Богдан неспішно курить і оцінює співбесідника поглядом. Валеріан одягнений у церковну рясу.

Богдан
Куди у такому прикиді їдеш? На бал-маскарад?

Валеріан
На навчання у Львів. Я з духовної семінарії.

Богдан сміється.
БОГДАН
Реально? Ну даєш.

Валеріан сором'язливо мне рясу руками.

ВАЛЕРІАН
А що тут смішного?

БОГДАН
Нічого. Я просто не віруючий.

ВАЛЕРІАН
Чому?

БОГДАН
Бо якби Бог існував, не допустив би людських страждань. Чому Бог не зупинить війну, якщо він такий всесильний?

ВАЛЕРІАН
Бо не Бог є творцем війни. Творцем війни є людина.

Богдан знизав плечима і затушив окурок об стіну.

БОГДАН
Після того, як мій батько вперше мене побив, я вже не вірю в Бога. І тобі не раджу - розчаруєшся. Однак, якщо захочеш ще раз подискутувати на цю тему, приходь до мене.

Богдан дістає з кишені серветку з адресою і дає її Валеріану. Хлопці розходяться.

НАТ. ДВІР СЕМІНАРІЮ. РАНОК.

Валеріан ходить по дворику семінарію зі своєю червоною валізою, одягнений в довгий чорний плащ. Він роздивляється, які дерева вже встигли пожовтіти. Валеріан піднімається по великих сходах з валізою, та заходить до самого семінарію.

ІНТ. КІМНАТА ВАЛЕРІАНА. РАНОК.

Валеріан починає розкладати свої речі по шкафчиках, та кладе уламок церкви, до якої він їздив розбирати завали після ракетного обстрілу. Валеріан підходить до свого папуги, та підливає йому водички.

ВАЛЕРІАН
Скільки я тебе не бачив, так скучив… Надіюся, що Серафим до тебе приходив, годував тебе, та й випускав навіть трошечки з клітки. Бо Серафим іноді не витерплює твої крики на всю семінарію, але я терплю.

Папуга цвірінькає так, що не чути як в кімнату заходить Серафим.

СЕРАФИМ
Та витерплюю я його крики! Просто іноді хочеться спати, а він кричить, як різаний півень.

НАТ. ДВІР СЕМІНАРІЮ. ДЕНЬ.

СЕРАФИМ
Як там в Чернівцях? Що побачив там такого?

Валеріан пригадує, як він вперше побачив розвалену церкву, яка постраждала від ракетного обстрілу російськими ракетами, і його завдання було складати приналежності церкви, ікони, ті речі, які збереглися і які можна було б використати для новозбудованого храму в майбутньому.

ВАЛЕРІАН
Таке відчуття, що дивишся на ту церкву, і… Ну як тобі сказати. Ось дивишся, і розумієш, що це могло статися і з нами. Але чомусь ми далі можемо молитися, ми можемо вірити в Бога, а там… Якби тут впала ракета, я б перестав вірити в Бога, правда, бо як Бог може дозволити, щоб зло поширювалося.

СЕРАФИМ
Ну давай без цього. Бог не створював зло, але Він дозволив йому існувати. Якби Він не зробив цього, то ми би поклонялись Йому з примусу, а не за вибором нашої власної волі. зло є відсутністю добра чи – навіть доречніше буде сказати – відсутністю Бога. Богу не потрібно було створювати зло, а, швидше, лише дозволити відсутність добра.

Валеріан задумався і подивився уважно на Серафима. Зненацька чути крики монахині.

МОНАХИНЯ
Отче Серафиме!!!

Серафим встав з лавочки, щоб монахиня побачила його.

СЕРАФИМ
(криком)
Що сталося?!

Монахиня підбігає до Серафима, захекана, їй важко дихати та говорити водночас, тому Серафим та Валеріан чекають, поки вона віддихається і щось скаже.

МОНАХИНЯ
Хтось вкрав гроші з пожертвувань! Я вчора після служби дивилася, і там був повний ящик. Сьогодні ж він повністю пустий, хоча тільки в мене єдиної є ключ.

Серафим починає щось шукати в кишенях, чи не загубив він щось. Валеріан сидить в шоці від почутого, водночас як Серафим дивиться на монахиню задумчиво і підозріло.

ВАЛЕРІАН
Може викличемо поліцію?

СЕРАФИМ
О, ні ні! Тут поліція нам нічим не допоможе.

ВАЛЕРІАН
Чому?

СЕРАФИМ
Бо… бо шо вони скажуть? Вони до нас так ставляться, ніби то це ми зваблюємо маленьких хлопчиків.

Монахиня та Валеріан подивилися один на одного, та пізніше перевели свій погляд на Серафима.

СЕРАФИМ
Що ви так дивитеся? Хіба не правда?

МОНАХИНЯ
Я все ж таки викличу.




ІНТ. НІЧ. БАР.

Валеріан приходить до Богдана розповісти, що сталося впродовж цього дня. Заходячи в бар, Валеріан бачить, як танцювальники в костюмах монашок танцюють на барній стійці. Він підходить до Богдана в чорній мантії. Богдан його бачить, та просить, щоб танцювальниці відійшли ненадовго від барної стійки.

БОГДАН
ВІДІЙДІТЬ!

Танцювальниця
Ох, а це наш новий колега?

Валеріан прискіпливо почав дивитися на танцювальницю.

БОГДАН

Ні, це представник греко-протестантської церкви. Не чіпайте його, вам не обов’язково показувати, які ви грішні.

Богдан дивиться на Валеріана і питається.

БОГДАН

Вода? Горілка?

ВАЛЕРІАН

Кагор є?

Богдан (здивовано)

Ой-ой-ой, когось вбили в семінарії?

ВАЛЕРІАН

Мені треба почути твої думки стосовно однієї ситуації.

Богдан підняв брови, очікуючи почути приголомшливе про секрети семінарії.

ВАЛЕРІАН

Я думаю, мій наставник краде гроші, але мені важко це усвідомити. Окей, сьогодні прийшла до нас монахиня, і повідомила, що з ящика зникли гроші. Переважно ці гроші ми використовуємо для розмалювання ікон, або для ремонтування чогось. За останні 6 місяців нічого не ламалося, ніхто ні гадки не має, чи потрібно розписувати якісь ікони.Той наставник ще так дивно себе поводив. Коли монахиня запитала його, чи треба викликати поліцію, він її вмовляв, що вони нам нічим не допоможуть.

БОГДАН

Знаєш як зрозуміти, як хтось краде? Перше, запитати в нього про це, друге, в самого в нього вкрасти.

ВАЛЕРІАН

Не буду я в нього щось красти. Я лише просто підозрюю.

БОГДАН

Хто слідкує за грошима в семінарії?

ВАЛЕРІАН

Серафим, тобто наставник.

БОГДАН

Чого він тоді нічого впродовж 6 місяців не помічав?

Зрозумівши, про що Богдан натякає, Валеріан допив все, що було в склянці, і попросив

ВАЛЕРІАН

Ти до якої години працюватимеш сьогодні?

БОГДАН

Думаю я ще надовго тут залишуся, потрібно розібратися зі складом.

ВАЛЕРІАН

Якщо не проти, я ще пізніше підійду.

БОГДАН

Добре, тільки попередь.

НАТ. НІЧ. ДВІР СЕМІНАРІЮ.

Валеріан, помічаючи, що через вікно кімнати Серафима видно світло, біжить до дверей семінарію.

ІНТ. НІЧ. СЕМІНАРІЙ.

Валеріан зайшов до семінарію, та старається тихо пройти до церкви, щоб його ніхто не помітив. Відкриваючи скрипучі двері, він помічає бороду, схожу на Серафимову, та розуміє, що це він. Валеріан спостерігає, як Серафим перевіряє свої кармани, та витягує з них гроші. Він їх не перераховує, бо це було би дуже гучно. Але йому цього достатньо, щоб підтвердити свої підозри. Він ненароком закриває двері через протяг, і починає втікати в сторону виходу.

НАТ. НІЧ. ДВОРИК БАРУ.

Валеріан, весь захеканий та замучений, бачить Богдана, який стоїть біля дверей і курить. Богдан його не помічає, тому коли Валеріан підходить до нього, Богдан лякається.

БОГДАН

Я ж просив попередити… Ну шо там?

ВАЛЕРІАН

Він…Це він…Я навіть не знаю, що сказати… Мені так соромно…Я йому довіряв, вірив, думав, що це людина-ідеал! Але я не розумію, для чого він це робить…Хоча, він давно мені казав, що хотів збудувати свою церкву. Але ж є інші способи заробляти.

БОГДАН

Наприклад, танцювати на барній стійці в костюмі монахині?

Валеріан різко подивився на Богдана погрожуючим поглядом.

БОГДАН

Вибач. Але ти молодець. Ти не підкорився своїй логіці спочатку, а почув своє серце і відчув, що щось тут не так.

ВАЛЕРІАН

Кому ти більше довіряєш, серцю чи голові?

БОГДАН

Серцю. Голови в мене ніби то нема. Ну саме… Щоб я був розумним.

ВАЛЕРІАН

Ти мені підказав, що можливо Серафим слідкує за тим ящиком.

БОГДАН (різко)

Слухай, я надіюсь, я тобі справді допоміг. Але дай мені зробити для тебе щось.

ВАЛЕРІАН

Що саме?

Богдан пристрасно дивиться на Валеріана, лякаючись, що зараз він зробить те, про що буде довго жаліти. Він різко починає цілувати його в губи так, що Валеріан не до кінця розуміє, що відбувається, але Валеріан дозволяє своїм емоціям керувати собою. Коли він побачив лице Богдана дуже близько, він його слабко відпихнув.

БОГДАН

Я зараз все…

ВАЛЕРІАН

Можливо справді у тебе немає голови.

ІНТ. ВЕСНЯНА НІЧ. ЦЕРКВА.

Валеріан приходить до церкви і прямує у окремий зал для молитв, де на стіні висить різнокольоровий скляний вітраж, на якому намальована ікона Діви Марії.

ВАЛЕРІАН
Це просто неможливо витримати!

ІКОНА
Що сталося, рабе божий?

Валеріан ходить по залу туди сюди схвильований і збуджений.

ВАЛЕРІАН
Богдан мене поцілував, уявляєш?! Так же не можна! Спочатку Серафим зрадив церкву, а тепер і я…

Валеріан різко зупиняється і падає перед іконою на коліна. По його щокам течуть сльози відчаю.

ІКОНА
Але у чому твоя провина? Ти ж його не цілував.

Валеріан мовчить кілька секунд.

ВАЛЕРІАН
У тому, що мені сподобалося. Але це суперечить православним догматам! І тому я не можу бути разом з ним.

ІКОНА
Хіба Серафим не продемонстрував тобі, що світ не завжди ділиться на чорне і біле? Іноді те, що здається злом, може бути світлом. І навпаки.

ВАЛЕРІАН
Я заплутався. Усе в моєму житті перевернулося з ніг на голову. Мені здавалося, що я релігія - це те, з допомогою чого я можу впевнено розрізняти, що є правильним, а що ні. Але тепер, коли Серафим зрадив церкву. Я не знаю в що вірити. І не знаю кому.

ІКОНА
Не варто перекладати відповідальність за власний вибір на релігію. Бог - лиш провідник. Однак і релігія - це не тільки про догмати. Це про те, якими є твої вчинки, яким є твоє серце. І повір мені, якщо воно світле - Бог прийме того, для кого є місце у твоєму серці. Ким би ця людина не була. Питання тільки в тому, чи ти сам впустиш цю людину туди?

Валеріан уважно дивиться на ікону і зненацька підстрибує. Він витирає сльози, хапає із дерев'яного столику біблію і кидає в ікону. Скляний вітраж з тріском розбивається. Валеріан дивиться на своє відображення в одному з уламків скла і усміхається.

ВАЛЕРІАН
Мабуть, горіти мені в пеклі.