Телепат та крихітка.
Уявіть собі довготелесу фігуру з незграбними кінцівками, з прозорою шкірою, через яку просвічуються сині вени, та ніякого натяку на біцепси…Ні, зі здоров’ям у мене все , слава Богу, добре. За обідом легко дві тарілки борщу вмолотити можу, декілька порцій другого, і ще , як кажуть, можливості маю. Я не з боязких, від дівчат не ховаюсь. Це вони мене уникають.
Бувало, прийдеш на пляж, роздягнешся, а вони в мій бік кивають, регочать, і знайомитись не бажають. А мама їх ще й виправдовує: «Вони ж не з собачої породи, на кістки не кидаються.»
І так мені за себе прикро стало, що вирішив я не зволікаючи зайнятися своєю зовнішністю. Придбав книжку про йогів. Почав годинами, до болотяних чортів в очах, простоювати на голові. Результат не забарився – проплєшина на потилиці.
Одначе складати руки я не збирався, тому що з’явилася у нашому місті заїжджа знахарка, яка набула популярності тим, що з людини миттєво вроки та порчі знімає. За її порадою мама цілу добу пригощала мене марганцівкою, ще й клізм не шкодувала. Після такої терапії я вирішив залишатися таким, яким мене створила природа. Заспокоївся. На душі якось просвітліло. І в цей час мені на очі потрапила книжечка про Порфирія Іванова про його « Крихітку». Прочитав і зрозумів – це моє! Став дуже ввічливий, з усіма знайомими та незнайомими вітаюся. Навколишні такій моїй вихованості дивуватися почали .Посміхаються у відповідь. А напарник на роботі підозріло так запитує: «Що це з тобою? В борг хочеш позичити, чи що?»
А потім зі мною сталася дурнуватіша пригода.
До холодного душу та прогулянкам босяка, я згідно « Крихітці» деяк звик. Потім в море вирішив занурюватись, не дивлячись на пізню осінь. І ось якось, ні світ ні зоря, приходжу я на пляж. кругом ані душі. Роздягнувся, залишився у чому мати народила, запхнув одежу під колоду, що морем на узбережжя викинуло, і у воду. Як же мене освіжило! Але нічого, плаваю. Згідно «Крихітці» намагаюся радіти. Пройшло хвилин десять. Поглянув на берег, і завмер – на колоді, не підозрюючи що там мій захист від зовнішнього середовища зберігається, сидить гарненька дівчина, і книжку читає. У мене від такої ситуації аж корчи почалися. Сиджу, скрутившись на мілині, болісно страждаю, та стратегію поведінки розробляю.
Дивлюсь, трохи далі купа сміття. Велика така. Я туди – прикриття собі якесь пошукати. Дивлюся, трохи збоку старий солом’яний капелюх валяється. Швидко підхоплююся, не зводячи з дівчини очей, підхоплюю мій рятувальний сомбреро, прикриваюся, і з чистим сумлінням крокую до дівчини. А дівчина сидить, читає. Я ввічливо, «по-книзі», крізь стукіт зубів вітаюся, вона у відповідь радісно посміхається. Я вирішив, заради пристойності, спочатку завести розмову:
- Про що таке цікаве читаєте?
- Та ось, - відповідає,- про телепатію.
- Отакої. То ви напевне і думки вмієте відгадувати?
- частково можу- відповідає вона, і вся аж світиться від веселощів.
- Ну тоді вгадайте, про що я зараз думаю?
- Ви думаєте, що у капелюха, яким ви прикриваєтеся є донце, а його там немає.
Ох і сміялися ж ми. Після того як вже я одягнувся – познайомилися. Почали зустрічатися. Звичайно частенько на пляж прогулювалися. І днями я зрозумів, що вона і насправді мої думки читати вміє.
Сіла моя «ясновидиця» на ту саму нещасну колоду я на пісочку примостився. Відчуваю – душа співає! І кажу: «Я тебе кохаю!». А вона зовсім не здивувалася, неначе знала це…
Днями ми заяву до РАГСу віднесли.