Марія
Художній опис зовнішності людини
Моїй улюбленій бабусі присвячується…
Вечоріє… Пекуче сонце ось-ось сховається за верхівками сільських хат. Закінчується звичайний трудовий липневий день. Гурт жінок повільно підходить до села. Це жінки-в`язальниці повертаються з польових робіт додому, до своїх родин. Тяжко було працювати цілий день на сонці біля снопов`язки – потомилися. Від гурту відділяється невеличка постать і повільно прямує городами до своєї хати. Невисока, але струнка жінка в синій квітчастій сукні гордо ступає курною стежиною поміж житами. Одна рука жінки притримує перекинуту через плече торбинку, а інша ¬– гладить налиті зерном золотисті колоски. Любить вона і землю, на якій працює, і рослини, які доглядає і вирощує своїми загорілими, порепаними та чорними від праці руками. На її такому ж загорілому, як руки, змореному працею обличчі, застигла щаслива усмішка.
Краплини поту вкривають високе, як у грецьких богинь, чоло. Густі чорні брови нагадують крила птаха, який лише на хвилину завмер, а потім махне ними й полетить. Світло-карі, майже золотисті, очі дивляться ніжно, ласкаво, але трохи задумливо. Глянеш у них, і здається, ніби то маленький промінчик світла лине від самого серця, на мить зупинився в очах, щоб зігріти своїм теплом душу жінки, всіх оточуючих і полинути далі. З-під білої, помережаної маленькими квіточками хустини вибивається чорне подекуди з сивиною волосся.
Багато перестраждала жінка в своєму житті: пережала і війну, і голод, але не зламалася, зуміла вистояти. Не зачерствіла душа її, залишилася такою ж, як і була: ніжною, доброю, вразливою, чуйною. Для всіх знаходила жінка добрі, втішні слова, мудру пораду. Знають і люблять жінку у селі, знають також і її тяжку долю, адже не раз допомагали у скрутну хвилину.
Промені сонця освітлюють постать селянки, і сіяє ця постать, немов оповита золотистим німбом, як у святих. Та й ім`я вона має божественне – Марія! Немов богиня ступає вона по українській згорьованій землі, роками вистражданій і століттями топтаній…
Повільно йде жінка додому, хоче відпочити дорогою, адже вдома на неї чекає господарство, сім`я, а це все теж тяжка праця…
Ще з дитинства частенько розповідала нам, малим онукам, бабуся про своє тяжке життя, про тяжку працю біля землі, про нелегкий селянський заробіток. Образ бабусі, що виник у моїй уяві ще в дитячі роки, завжди живе зі мною, і не зітруть його ні роки, ні події.
Старенькою стала бабуся, вже й працювати не в силі, та саме жінкою-трудівницею запам`ятаю я її на все життя.