ПРОБЛЕМИ ТА НЕДОЛІКИ ОФІЦІЙНИХ РОЗСЛІДУВАНЬ
1. Невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР
У випадку вчинення злочину на окупованій території (зокрема порушення недоторканості житла) органи досудового розслідування, посилаючись на неможливість оглянути місце події та встановити очевидців злочину, не завжди вносять відомості про кримінальне правопорушення, на підставі заяви потерпілого, до ЄРДР, що не відповідає приписам ч. 1 ст. 214 КПК України .
Передбачений даною нормою обов’язок слідчого/прокурора полягає в тому, що ці уповноважені суб’єкти невідкладно (але не пізніше 24 годин) мають внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР та розпочати розслідування з наступним його закриттям у разі, якщо в ході такого розслідування буде встановлено відсутність події кримінального правопорушення чи інші обставини, які, відповідно до КПК України, є підставою для його закриття. Відсутність фізичного доступу до місця події не може бути підставою для відмови потерпілому у проведенні офіційного розслідування.

2. Проблеми з визначенням місця проведення досудового розслідування
2.1. Виникає ситуація визначення територіальної підслідності для проведення досудового розслідування щодо кримінальних правопорушень, вчинених на окупованій території, за органами досудового розслідування, що розташовані на значній відстані від місця вчинення злочину (місця проживання більшості свідків та потерпілих) та мають складну транспортну доступність (погане автомобільне та/або залізничне сполучення) .Наприклад, злочини, вчинені на території Жовтневого району м. Луганська, наразі територіально підслідні Троїцькому відділенню поліції (Троїцький район, Луганська обл., близько 230 км від місця вчинення злочину та близько 150 км від адміністративного центру області – м. Сєвєродонецька). Така ситуація створює невиправдані складнощі в розслідуванні. Слідчий не має змоги особисто проводити більшість слідчих (розшукових) дій (наприклад, особисто ретельно допитати свідків та потерпілих, які не мають змоги (а часто – і бажання) долати 100-200 км по бездоріжжю, або щоразу змушені долати відповідну відстань пішки), що істотно впливає на якість розслідування. Доступ потерпілих до матеріалів досудового розслідування теж ускладнений.
У Луганській області така ситуація зумовлена розпорядженнями Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про визначення територіальної підсудності справ» від 02.09.2014 р. № 271/0/38-14, від 12.09.2014 р. № 29/0/38-14, від 08.12.2014 р. № 56/0/38-14 (цими розпорядженнями було визначено територіальну підсудність кримінальних проваджень, підсудних місцевим загальним та апеляційним судам, розташованим у районі проведення АТО), а в Донецькій області – спільним наказом прокуратури Донецької області та ГУ НП в Донецькій області від 20 січня 2016 р. № 10окв/72 «Про забезпечення ефективного здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях та процесуального керівництва ним», який приймався з урахуванням змісту зазначених вище розпоряджень (відповідно, внесення змін до розпоряджень або прийняття нових розпоряджень буде підставою для внесення змін до наказу).
Визначаючи територіальну підслідність, перевагу слід надавати тим органам досудового розслідування, які знаходяться в адміністративних центрах відповідних областей та в максимально наближених до них населених пунктах. У Донецькій області такими містами можуть бути Краматорськ, Слов’янськ, Бахмут, Костянтинівка, Маріуполь, а в Луганській – Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне.
2.2. В окремих кримінальних провадженнях мають місце невиправдані затримки з визначенням місця проведення досудового розслідування та/або з перекваліфікацією (додатковою кваліфікацією) злочину.

3. Відсутність оперативності в діях правоохоронців
3.1. У деяких кримінальних провадженнях слід констатувати відсутність оперативного реагування на заяви (повідомлення) про злочини, а так само відсутність у слідства вчасно висунутих та чітко сформульованих слідчих версій, які необхідно відпрацювати в ході розслідування. Також слід констатувати відсутність плану слідчих (розшукових) дій на початковому етапі розслідування, у тому числі плану першочергових слідчих (розшукових) дій .
3.2. Плани слідчих (розшукових) дій на наступних етапах розслідування в більшості з наведених у цьому звіті кримінальних проваджень мали відверто формальний характер. Вони не містили переліку конкретних слідчих (розшукових) дій, які необхідно вчинити, недостатньо враховували специфіку вчиненого злочину .
4. Затримки з допитом потерпілих
У деяких кримінальних провадженнях мали місце невиправдані затримки з допитом потерпілих та заявників (із залученням осіб до участі у кримінальному провадженні в якості потерпілого) .
5. Недостатня ретельність під час проведення слідчих (розшукових) дій
5.1. У більшості кримінальних проваджень слідчі (розшукові) дії, проведені під час розслідувань, часто були непослідовними, не мали чітко визначеної мети (не були спрямовані на перевірку певної слідчої версії) або були поверховими. Іноді слідчі дії мали абсурдний характер .
5.2. Слідчими не проводився допит усіх осіб, яким можуть бути відомі обставини вчинення злочину. У деяких випадках допити були поверховими .
5.3. Доручення слідчого працівникам оперативного підрозділу про проведення слідчих (розшукових) дій часто були формальними та беззмістовними. Так само формально до їх виконання нерідко ставилися працівники оперативного підрозділу.
5.4. Слідчими допускалися невиправдані затримки з проведенням окремих слідчих (розшукових)/процесуальних дій .
5.4.1. Невиправдані затримки з призначенням та проведенням експертиз. Іноді призначалися експертизи, доцільність проведення яких на відповідному етапі розслідування є сумнівною .
5.4.2. Невиправдані затримки з допитом свідків з числа військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань України. Однією з передумов виникнення цієї проблеми є відсутність у слідчих та оперативних підрозділів поліції доступу до інформації про особовий склад військових підрозділів, їх місцезнаходження та переміщення тощо .
5.5. Недостатнє використання правоохоронцями можливостей та сучасних досягнень криміналістичної техніки, тактики та методики під час розслідування.
5.5.1. Невикористання органами досудового розслідування криміналістичних методів (засобів і прийомів) фіксації ознак зовнішнього вигляду злочинців (зокрема, з числа учасників НЗФ у справах про незаконне позбавлення волі, катування людей):
- словесного викладу ознак зовнішнього вигляду злочинців у процесуальних документах (протоколи допиту потерпілих, як правило, не містять детального опису зовнішності злочинців, обмежуючись лише посиланням на їх належність до НЗФ, позивні тощо);
- фотокомпозиційного портрета/фоторобота (слідчі не проводять дій зі складання фоторобота).
5.5.2. Ігнорування можливості впізнання потерпілими осіб (злочинців) та предметів за фотознімками, матеріалами відеозапису (відеофайлами), за оперативно-довідковими/криміналістичними обліками тощо.
5.5.3. Невикористання графічної форми фіксації доказової інформації шляхом складання планів, схем, карт (нанесення інформації на карти місцевості) і т. п. Це особливо актуально для злочинів, пов’язаних з утриманням цивільних осіб у незаконних місцях несвободи, де за допомогою складеного плану/схеми/карти можливо зафіксувати багато важливої інформації про місце несвободи.
6. Непроведення слідчих дій за клопотаннями потерпілих
Майже у всіх кримінальних провадженнях, які були об’єктом дослідження, мала місце ситуація, коли клопотання потерпілих про проведення слідчих дій задовольнялися, але відповідні слідчі дії не проводилися або проводилися з невиправданою затримкою .
7. Невчасне зняття з розшуку
Окремі цивільні особи після свого звільнення з місць несвободи (окупована територія) вже на підконтрольній уряду території стикалися з проблемою затримання поліцією у зв’язку з перебуванням у розшуку. Органи досудового розслідування тривалий час не вносили в бази даних відомості про встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб .
8. Відсутність ефективної методики розслідування злочинів, пов’язаних з артилерійськими обстрілами
У випадку загибелі або поранення людей, знищення або пошкодження майна внаслідок артилерійських обстрілів підконтрольної уряду території слідчі (розшукові) дії, як правило, обмежуються лише оглядом місця події та допитом потерпілих. Такі правопорушення кваліфікуються слідчими поліції за ст. 258 КК України як терористичний акт. У подальшому матеріали досудового розслідування передаються за підслідністю до слідчих підрозділів СБУ (іноді огляд місця події одразу проводять співробітники СБУ). Подальший стан розслідування потерпілим зазвичай невідомий. Разом з цим, у деяких випадках окремі слідчі дії проводяться за клопотанням потерпілих.
Вбачається, що однією з причин відсутності інших слідчих (розшукових) дій є відсутність криміналістичної методики розслідування злочинів відповідної категорії. Очевидно, що в таких справах, за відсутності доступу на окуповані території, наразі виглядає достатньо проблематичним притягнення винних до відповідальності. Разом з цим, слідчі мають належним чином фіксувати подію злочину та за допомогою криміналістичних/військових видів експертизи визначати принаймні напрямок пострілу (за можливості – відстань, з якої стріляли), а також експертним шляхом фіксувати факт руйнування майна та розмір матеріального збитку.