Дід із бабою були, дуже бідно вже жили. І була у діда мрія стати багатієм. От на городину дід прийшов, аж там дивна та велика ріпа. І задумав дід таке: ось продам я ріпу і куплю собі джипа. Ріпа гарною була, та й важкою також, діду взнак літа даються, заморився дуже. Мабуть, треба йти додому та й проганяти втому. Тут бабуся вже стара, вже й немає сили, піду, каже відпочину, наберуся сили. Тут онука на поріг повернулась з танців та й побігла на город ріпу витягати, щоб сусіда завідки не брали, ріпу чим скоріш треба приховати. Потягнула за бочок, ні, краще за чуба, ріпка ще в землі сидить і ніякого чуда. Ну й не треба, каже внучка, обійдусь без джипа. А собачка наш дружок, весь аж заморився не іде з городу, щоб цю ріпку хтось не з'їв дідові на шкоду. Але сам так зголоднів, що й немає сил. І подумав пес тоді, може ріпку притягти дідові до хати, а тоді собі йти кісточку шукати. Пес за ріпку тягне, а вона хоч плач, все сидить собі на місці. Та й подумав вже тоді, нащо ріпу стерегти, побіжу я краще десь обід собі шукати. Мурка киця тут як тут, хоче ріпку взяти, але і сил забракло. Ні, не хочу ріпу я, через неї можу я лапки надірвати. Тут із дідової хатки прибігла мишка сірувата, та й каже: "От люди пихаті, їм здається, що самі можуть все зробити, та самотужки аж ніяк в світі не прожити". Та й почала наша Сіроманка щосили свистіти, почули в хатині свист писклявий, та й прибігли на город, всі до ріпки взялись, ще й сусіди приєднались. Та як разом взялись - ріпка й покотилась...
Ось вам висновок такий: що під силу буде праця, як разом за неї взяться!