Бог завжди подорожує інкогніто, Лоран Гунель
GoodReads: 4.0 | Жанр: фікшн
“Коли людина не хоче розвиватися,
вона потроху починає вмирати…”
З перших сторінок не могла відкараскатися від асоціації книги з блогом якогось псевдопсихологічного Посейдона Середи. А я подібним коуч-сесіям більше не довіряю, не тепер. Тож, да пробачить мене пан Лоран, але нехай, зі своєю економічною освітою, консультує когось іншого.
Я розумію, що фактично це художка, а не книга з психологічного розвитку... Але ж, бляха-муха, люди сприймають її як своєрідний життєвий компас. Особливо від “спеціаліста з людських відносин” з 15 річним стажем. ?
Коротко про сюжет: Алана рятує від самогубства таємний незнайомець, котрий укладає з ним безпрограшну угоду. Той має виконувати вказівки стосовно покращення його життя, а як ні, то Ейфелева вежа, з якої головний герой планував поєтично стрибнути – чекатиме на нього.
У чому ж феномен творчості Гунеля? Та у простоті, звісно, і універсальності: замініть француза з рекрутингової агенції на українського бухгалтера і voilà. Головне за простотою сховати псевдоглибокий зміст і символічність. Та вміло вмонтувати відчуття присутності на психологічному тренінгу в художні перипетії тексту. ?♀️
Насправді, нічого не маю проти нарощування екзистенційних досвідів та імпульсів до пошуків власного “Я” через художню літературу.
Але саме ця “потаємна подорож”, з її синтезом художнього гостросюжетного письма й рекомендацій психологічного кшталту, на мене особисто не подіяла.
Я ліпше передивлюсь “Завжди кажи «Так»” або “Брюс Всемогутній”, там хоч молодий Керрі все ще посміхається…
P.S. Я б прочитала подібну історію в детективно-трилерному жанрі, де невідомим незнайомцем виявився би специфічний психопат, котрий доводив би потенційним самогубцям чому варто жити, а тільки потім їх вбивав. ?