Привіт! Я пишу казки та короткі історії своїми словами. Мої тексти можуть розсмішити, здивувати або навіть трішки налякати (в доброму сенсі ?). Люблю, коли казки оживають і діти, і дорослі затримують подих. Хочете, щоб ваша історія стала справжньою магією на папері? Звертайтесь!

Я проснулась від аромату свіжої випічки. Це ж матусині пироги, — подумала я і, швидко зіскочивши з ліжка, побігла на кухню.

Мама побачила мене і посміхнулась.

— Проснулась, Весняночко? — сказала вона.

Веснянкою мене називали тому, що я руденька і щічки в веснянках. Тато розповідав, що коли я народилася, мене поцілувало сонечко — і я тепер золота. А насправді мене звуть Катруся. От і познайомились.

Я відкусила смачного пирога і завмерла — мій погляд впав на вікно. На склі був неймовірний срібний малюнок.

— Мамо, що це?

— Це мороз намалював, донечко, — сказала мама.

Я підхопилася і кинулась до дверей:

— Де той мороз? Як він малює?

Я уявила Діда Мороза з кісточкою і фарбою.

— Стій, Веснянко! А одягатися?!

Я глянула на себе: так, у піжамі на вулицю не побіжиш. Мама допомогла мені одягтись. На вулицю я викотилась як маленький колобок: шубка, шарфик, тепла шапочка, рукавички.

Я побігла шукати Мороза, але не знайшла. Трошки засмутившись, я помітила на ручці від дверей щось біле і блискуче, яке так і переливалось на сонці.

З криком: «Сахарок!» — я підбігла й притулила язик до ручки на гаражі. Мама тільки руками сплеснула. Я стояла в пастці: язик прилип до залізної основи, вкритої інеєм. Я лише безпомічно водила оченятами.

Рятувальна операція зрештою пройшла успішно. Але тепер я знала, що мороз не тільки красивий, а й буває злим — коли не слухаєш батьків.

Ввечері ми всі сиділи біля теплої пічки, за столом з пирогами і чаєм. Я розповідала таткові свою пригоду. Мама зітхала, а тато ховав добру усмішку і промовляв:

— От тепер ти стала дорослішою і знаєш, що за красою може бути небезпека.