Стих-монолог. Молодой солдат увидел страшный сон в ночь перед боем. Он прощается с мамой, которая далеко.
Монолог солдата

Сьогодні, мамо, плачу я востаннє.
Там, вдома, наша вишня розцвіла…
Побачив уві сні, вже на світанні,
Як дівчина до неї підійшла.

Глибокі пам’ятаю сині очі
І сивину у косах; дивно так.
На гілці – ворон; страшно і пророче
Крилом красуню обійняв хижак.

А потім зникли: дівчина і вишня.
Додолу впав красивий білий цвіт.
Так, мамо, знаю я й Всевишній:
То Україна слала заповіт.

Сьогодні – бій. У ньому я загину.
Не плач, рідненька, просто пам’ятай:
Я гідно і сміливо смерть зустріну,
А ти молитву тихо прочитай…

Країна люба, діва синьоока,
У хижих кігтях б’ється і кричить.
Хіба моє життя ціна висока,
Якщо повинен край свій захистить?

Хто ж, як не я, у чому сумніватись?
Колись давно зозуля накувала….
Залюблено не буду цілуватись,
Гадала птаха й про війну не знала..

Що ж, сон пророчий збудеться напевно.
Я не боюсь; тобі, Вкраїно мила,
Вклоняюсь щиро, вірно і душевно,
Тепер у небі я розправлю крила….