Уривок зі статті (563 символи):

"Памфлет Сверстюка: смертність народу та його духу

«У Києві 24 травня 1964 року сталася подія, подібних до якої мало знає історія світової культури: була підпалена й згоріла найбільша українська книгозбірня – Публічна бібліотека Академії наук УРСР. Як може згоріти в середині ХХ ст. найкрупніша наукова бібліотека, ще й у центрі столичного міста?» -- саме цими словами починається один із найвідоміших текстів українського самвидаву – памфлет «З приводу процесу над Погружальським» дисидента Євгена Сверстюка.
...
Згоріла саме україніка: стародруки, рідкісні книжки, рукописи, архіви. Все складалось надто добре: спалення «идейно устаревших» книжок грало режиму на руку, тож все виглядало як заздалегідь спланована операція. Сверстюк щось запідозрив.
...
«Російський великодержавний шовінізм, як і антисемітизм, – давно реабілітований у колоніальній імперії. Пожежі національних бібліотек у Туркменії (Ашгабад) й Узбекистані (Самарканд) — хіба це не ланка одного чорносотенного ланцюга?»
Тоді ми втратили частинку нашої пам’яті – зв’язки між минулим та теперішнім українців. І це завжди було стратегією росіян: спочатку стерти народові пам’ять, а потім – загарбати.
«Ми знаємо, що народ – безсмертний, його не задушиш, не спалиш його духу. Звісно, коли в народі є дух боротьби. Але коли немає того духу — він стає мертвим. Не втішаймо себе вічною істиною про безсмертя народу — його життя залежить від нашої готовності постояти за себе!"